Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.

Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплів на них.

1. Слова підтримки . Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Якщо для Вашої дитини найважливішою Вашою допомогою є слова підтримки – хваліть.

2. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.

3. Подарунки . Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».

4. Допомога . Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.

5. Ласка . Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.

 

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".

Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

 Ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Учень справляється зі шкільною програмою.

1. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
2. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально — психологічну ситуацію.

Дезадаптація

Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.

Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.

 Чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
• вік початку систематичного навчання: не випадково
• стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
• особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
• організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

 Година психології з учнями 3 класу: "Як стати толерантним. Толерантне ставлення до людей, які мают проблеми зі здоров*ям"

Мета: підвищити рівень знань молодших школярів з питань толерантності та моральності; пояснити, що всі люди різні, що відмінності роблять їх унікальними і цікавими для інших; розвивати пам*ять, творчу уяву, позитивне ставлення до інших.

Слово «толерантність» походить від латинського Іоіегапсе — стійкість, витривалість. 

Аналог — терпимість, терпиме ставлення до інших.

Аспекти толерантності: 

1. Співпраця, дух партнерства. 

2. Готовність прийняти чужу думку. 

3. Повага людської гідності. 

4. Повага до прав інших. 

5. Прийняття іншого таким, який він є. Уміння поставити себе на місце іншого. 

7. Повага до права бути іншим. 

8. Визнання того, що всі люди різні і кожна людина особлива. 

9. Визнання рівності інших. 

10. Відмова від домінування, заподіяння шкоди й насильства іншим людям.

 Психологічний портрет толерантної осостібистості 

Уявлення толерантної людини про себе відповідає реальному стану справ. Тобто вона добре знає і правильно оцінює свої переваги і недоліки. В неї адекватна самооцінка, її Я-реальне не збігається з Я-ідеальним, тобто вона не уявляє себе ідеалом. Водночас толерантна людина знає собі ціну, вона впевнена у собі, орієнтується більше на себе, ніж на інших, не прагне бездумно вступати в якісь угруповання чи організації. 

Така людина почувається захищеною, не страждає від постійного відчуття загрози, не боїться керівника, сусіда, іноземців, мешканців іншого населеного пункту або іншої вулиці. Якщо все-таки загроза реально існує, толерантна людина вважає, що її можна подолати. 

Толерантні люди беруть на себе відповідальність зате, що відбувається. Вони, почуваючись господарями ситуації, адекватно оцінюючи свої можливості, здатні нести відповідальність за все, що роблять; не перекладають відповідальність на інших або на обставини. Через це вони не списують усе на обставини. 

Толерантна людина не прагне повної визначеності й абсолютного порядку в усьому. Вона припускає наявність «робочого шуму» в класі або «творчого безладу» в майстерні. Так само й у взаєминах з людьми. Вона не вимагає, щоб усі, образно кажучи, завжди ходили разом і співали хором, а світ поділявся на біле і чорне. Ця людина здатна відчути себе «у шкурі» іншої людини, тобто здатна стати на позицію іншої людини. Це допомагає їй правильно оцінювати інших людей, адекватно, реально уявляти наявні обставини. 

Толерантна людина вважає, що важливіші внутрішня дисципліна і порядок, ніж зовнішня ієрархія. Тому толерантна людина схильна формувати світ навколо себе за законами демократії. Вона не схильна до насильства, домінування, гноблення інших. 

Прикметною рисою толерантної людини є наявність почуття гумору. Вона першою може посміятися над собою. Будучи впевненою у собі, реально оцінюючи свій стан у ситуації, вона здатна пожартувати, з гумором описати те, що відбувається. Ця людина не ображається на жарти інших, не бачить у них загрози для себе та свого авторитету.

 Година психології з учнями 6 класу: "Толерантне спілкування"

Мета: Підвищити комунікативну компетентність учасників у міжособистісном спілкуванні, розширити інформованість підлітків про толерантність; надати інформацію про види поведінки, розвивати навички відповідальної поведінки.

 «ТОЛЕРАНТНІСТЬ – це...»

1.     Співпраця, дух партнерства.

2.    Готовність миритися з чужою думкою.

3.    Повага до людської гідності.

4.    Повага прав інших.

5.    Здатність поставити себе на місце іншого.

6.    Прийняття іншого таким, яким він є.

7.    Повага права бути іншим.

8.    Прийняття різноманітності .                           .

9.    Визнання рівності  інших.

10.  Терпимість до чужого вірування, думки, поведінки.

11.  Відмова від домінування.

            ТОЛЕРАНТНІСТЬ

■ Творчість

■ Опіка (активність)

■ Любов

■ Енергія

■ Рівноправність

■ Активність

■ Ніжність

■ Терпимість

■ Необхідність

■ Ініціативність

■ Совість

■ Тактовність

■ Ь

                                   Пам'ятка для учнів та їх батьків

«ТОЛЕРАНТНІСТЬ – ЦЕ МИСТЕЦТВО ЖИТИ РАЗОМ»

     Усі люди народилися вільними й рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один стосовно іншого в дусі братерства.

Декларація Прав Людини, 1948, стаття 1.

Толерантність (від латів. tolerantia) - терпіння, прийняття іншої людини такою, якою вона є, зі всіма її чеснотами і недоліками.

Толерантність - це:

•  терпимість;

•  пошана права бути "іншим";

•  неспричинення шкоди "іншому";

•  взаємозалежність всіх від кожного і кожного від всіх.

Правила толерантного спілкування:

•  Бути завжди уважним.

•  Бути терпимим під час суперечки і аргументувати свою думку.

•  Бути гуманним і милосердним.

•  Не ображати співрозмовника.

 Що  мотивує дитину до навчання?

• Своєчасний початок навчального процесу, відповідно до фізичного й психологічного віку.
• Адекватні навчальне навантаження і вимоги до дитини.
• Адекватна оцінка її успіхів і промахів. Фіксація на успіхах.
• Навчання дитини ЯК навчатися, даючи їй правильні схеми й методи здобування знань, відповідність методів її віку й потребам.
• Повага до школи, вчителя, навчального процесу.
• Своєчасне заохочення і похвала в разі удачі, підтримка й допомога при невдачі.
• Сприятлива обстановка в сім'ї, однакові вимоги й методи виховання, довірча атмосфера в родині.
• Контроль і режим дня, привчання до самоконтролю.
• Якщо ви бачите в дитині особистість, вірите в її сили й підтримуєте у важкі хвилини, це завжди принесе свої плоди, і ви будете нею пишатися.

                                             Як учителю підвищити  навчальну мотивацію учнів?

1. При навчанні необхідно враховувати запити, інтереси і прагнення дітей.

Необхідна умова для формування мотивації до навчання та пізнавальної діяльності в учнів - можливість проявити в навчанні розумову самостійність та ініціативність. Чим активніші методи навчання, тим легше викликати інтерес до навчання. Основний засіб виховання стійкого інтересу - використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від учнів активної пошукової діяльності. Наприклад, під час вивчення лексикології учні отримують завдання: "Розпитайте батьків про їх професію, складіть словничок " Професіоналізми моєї мами (тата,)", розкривши лексичне значення цих слів", "Дослідіть походження свого прізвища".

2. Інтерес і радість мають бути основними переживаннями школяра в процесі навчання.

Цікавість, незвичайний початок уроку через використання музичних фрагментів, ігрові та змагальні форми, гумористичні хвилинки.

- Прийом "Приваблива мета": перед учнем постає проста, зрозуміла і приваблива мета, при досягненні якої він виконує і ту навчальну дію, яку планує педагог.

- На початку уроку вчитель пропонує учням загадку і каже, що відповідь на неї буде обов'язково віднайдена уважними учнями на уроці.

- Чи вірите, що людина з власного бажання може дозволити себе заживо поховати? (далі - знайомство із життям Івана Вишенського)

- Почати урок казкою.

Наприклад, "Як помирилися префікси С- та З-"

- Після оголошення теми уроку дати учням хвилинку подумати над нею і усно продовжити речення: "Сьогодні на уроці я хочу повторити...,  вивчити ..., розвивати ... і збагачувати ...  для того, щоб ...".

- На уроці : "Чи знаєте ви, що..."

Підвищенню мотивації навчання учнів сприяє використання сучасних комп'ютерних технологій та інтерактивних моделей в сукупності з традиційними методами навчання, а також уроки зі створенням проблемної ситуації на різних етапах; з використанням комп'ютерного тестування, позаурочна робота з виконання проектів і дослідницьких робіт з використанням ресурсів Інтернет.

3. Змінювати методи і прийоми навчання.

 На уроках застосовую такі методи стимулювання школярів: створення ситуації успіху через виконання завдань, посильних для всіх учнів, стимулювання цікавим змістом, навчальна дискусія, створення емоційних ситуацій, вивчення нового матеріалу з опорою на старі знання. Також стимулювати діяльність через оцінку, вдячність, словесне заохочення, виставку кращих робіт.

4. Включення учнів у колективну діяльність через організацію роботи в групах, ігрові та змагальні форми, взаємоперевірку, колективний пошук вирішення проблеми, прийом "метод проб і помилок", надання учнями допомоги один одному.

5. Гра є потужним стимулом інтересу до навколишнього життя.

Здавалося б, гра - справа лише маленьких дітей. Але практика показує, що це не так. Найбільшу ефективність ігрова мотивація показує в середньому шкільному віці. Молодші більш керовані, старші - доросліші і цілеспрямовані. Середній же вік якраз і треба чіпляти чимось азартним і натхненним. Досить часто включаю ігровий момент у свої уроки (5-9 кл), і учні їх дуже люблять, до них спеціально готуються, тим самим вивчають додатковий матеріал до домашнього завдання. Найбільше полюбилися ігри : "Бій запитаннями", "Вірю - не вірю", "Аукціон", "Лінгвістичний волейбол", "Так чи ні?", "Хто більше?", "Хто швидше?".

6. Незвичайна форма подання матеріалу.

Це можуть бути і нетрадиційні уроки: урок - подорож, урок - казка, бінарний урок і т. д.

7. Могутній стимул у навчанні "Вийшло!".

Відсутність цього стимулу, означає відсутність сенсу навчання. Потрібно вчити дитину розбиратися в тому, що їй незрозуміле. Одне велике завдання розбити на міні - завдання так, щоб дитина змогла самостійно їх зробити. Якщо дитина в певному виді діяльності досягне майстерності, то внутрішня мотивація буде рости.

8. Зростання впевненості в собі, своїх силах сприяє посиленню внутрішньої мотивації.

9. Треба відзначати досягнення дитини. Необхідно помічати всі позитивні зрушення.

В оцінюванні результатів дій учнів спиратися на минулий досвід досягнень дитини - автономний еталон (досягнення і невдачі учня порівнюємо з його попереднім досвідом успіхів і невдач).

10. Не карати за невдачу, невдача сама по собі є покаранням. Страх і напруженість ускладнює процес навчання. Невдачі знижують мотивацію.

11. У видах діяльності, які не представляють інтересу для учня, використовувати мотиви зовнішньої мотивації

(мотивуючу оцінку, похвалу в присутності значущих людей, нагороду).

12. По можливості намагатися на уроці частіше звернутися до кожного учня, здійснюючи постійний "зворотний зв'язок" - коригувати незрозуміле або неправильно зрозуміле.

13. Ставити оцінку учневі не за окрему відповідь, а за кілька (на різних етапах уроку).

14. Постійно і цілеспрямовано займатися розвитком якостей, що лежать в основі розвитку пізнавальних здібностей: швидкість реакції, всі види пам'яті, увагу, уяву і т. д. Основне завдання кожного вчителя - не тільки навчити, а й розвинути мислення дитини засобами свого предмета.

15. Старатися, коли це можливо, інтегрувати знання, пов'язуючи теми свого предмету з іншими навчальними дисциплінами, збагачуючи знання, розширюючи кругозір учнів.

16. Важливий на уроці позитивний емоційний настрій через створення доброзичливої атмосфери довіри і співробітництва, яскраву й емоційну мову вчителя. У справі підвищення інтересу дитини до навчального процесу дуже важливий є контакт із дитиною і довірча атмосфера. Співпраця на уроці здійснюється через спільне вирішення проблеми або протиріч, евристичну бесіду, навчальну дискусію, виділення істотних ознак предметів, класифікацію,узагальнення,моделювання.

17. Розвивати в учнів віру в себе (в свої здатності контролювати ситуацію, у свою здатність вчитися краще) і очікування гарного результату в навчальній діяльності. Розбирати кожну навчальну невдачу спільно з учнем, з уточненням її причин. Акцент робити на внутрішніх індивідуальних причинах: рівні розвитку здібностей і завзятості, наполегливості учня. Це те, що людина може змінити, доклавши свої зусилля для досягнення успіху.

18. Рефлексія через оцінку власної діяльності і діяльності інших, оцінку результату діяльності, питання, що потребують багатоваріантних відповідей (наприклад, "Чому було важко?", "Що відкрили, дізналися на уроці?" І т.д.).

19. З'ясувати, що є причиною низької мотивації учнів: невміння вчитися або помилки виховного характеру. Після цього попрацювати з проблемними сторонами.

20. Для школярів важлива сама особистість учителя (дуже часто навіть нудний матеріал, який пояснюється улюбленим учителем, добре засвоюється). 

Рекомендації для батьків  щодо підвищення мотивації навчання учнів 

підліткового віку

 

1. Не заважайте підліткові вчитися самостійно.

2. Навчальна праця цікава тільки тоді, коли вона різноманітна. Не повторюйте вдома шкільну систему.

3. Будь-яка людина виконує роботу із задоволенням тільки тоді, коли вона розуміє, для чого це потрібно. Підліток не знає, де йому можуть знадобитися знання з фізики, хімії, алгебри чи інших предметів? Покажіть ці сфери. Причому, бажано, щоб знання були затребувані саме сьогодні, так розуміння того, що ці знання будуть потрібні через кілька років, не є мотивуючим чинником.

4. Купуйте цікаві книги («Цікава фізика», «Цікава геометрія»), довідники з різних навчальних дисциплін. Можливо, через інтерес до цих книг сформується інтерес до предмета в цілому. Підтримуйте допитливість своїм інтересом до відкриттів своєї дитини.

5. Не поспішайте полегшити працю підлітка (зробити за нього домашнє завдання, вимагати від вчителя скасувати який-небудь вид роботи). Але й не змушуйте дитину переробляти завдання, виконувати нудну монотонну роботу, заучувати додатково важкий та незрозумілий матеріал. Навчання повинно бути важким, але посильним.

6. Вселяйте в дитину впевненість, що в неї все неодмінно вийде. Розповідайте про те, які проблеми в навчанні виникали у вас в дитинстві.

7. Ні в якому разі не карайте дитину за невдачі в навчанні. Це сприяє зниженню мотивації.

8. Не заважайте дитині самовизначатися, розвиватися.

9. Батькам бажано відмовитися від акцентів, які пригнічують навчальну мотивацію й орієнтування підлітка на отримання оцінки (повинності, матеріальну винагороду, активне наполягання вчитися тільки на «10 - 12» і т.д.).

 

 

Для попередження можливих негативних явищ на етапі адаптації учнів до навчання у 5 класі, та виявлення труднощів адаптації, проведено спеціальне психологічне дослідження.
Метою дослідження є виявлення загальних зон труднощів у адаптації п`ятикласників до навчання в школі, а також учнів, що мають проблеми з поведінкою, ознаки емоційних розладів.

 РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5 КЛАСІ 

Щодо успішної адаптації учнів:

·        проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;

·        реалізовувати демократичний стиль керівництва;

·        не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятати різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;

·        намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання, позитивне емоційне ставлення до навчального предмету;

·        орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;

·        допомогти учням із низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:

·        проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

·        залучати до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;

·        на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;

·        звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить

Рекомендації батькам п’ятикласників

1.  Постійно тримайте в полі зору шкільне життя Вашої дитини, цікавтесь її успіхами,проблемами, труднощами.

2.  Розвивайте інтерес дітей до навчання, стимулюючи пізнавальну активність дітей.

3.  Станьте позитивним прикладом для дитини.

4.  Виробіть разом із дитиною чіткий режим дня.

5.  Розвивайте самостійність дитини до виконання домашніх завдань.

6.  Постійно в невимушеній, доброзичливій атмосфері говоріть з дитиною про її друзів,однокласників.

7.  Залучайте дитину до виконання елементарних господарських обов’язків.

8.  Підтримуйте дитину у виборі захоплень, інтересів, сприяйте пошуку корисних і цікавих справ.

9.  Навчіть дитину радитися з Вами, довіряти Вам.

     10.  Підтримуйте постійний зв'язок з дитиною