Булінг і трикутник Карпмана: психологічні вправи з комплексним підходом

Теоретичне підґрунтя та практичні вправи для протидії булінгу.

Попри розповсюджену думку, що емпатія – єдине знаряддя у боротьбі з булінгом, це не є абсолютною правдою. Адепти такого підходу розглядають проблему однобічно – зі сторони булера. І дійсно, високий рівень емоційного інтелекту «рятує» більшість ситуацій від булінгу, адже агресори краще розуміють майбутні негативні емоції жертви. А ще конфліктні ситуації «рятують» люди – треті особи, що намагаються допомогти жертві цькування... Нічого не нагадує?

Драматичний трикутник Карпмана – це психологічний термін, що означає певний життєвий сценарій, повторювану конфліктну ситуацію із застосуванням насилля за участю переслідувача, жертви та рятівника (спостерігача).

Сутність соціальної структури булінгу подібна до трикутника Карпмана та складається з трьох елементів: переслідувача (булера), жертви і спостерігача. Цікавим є те, що в англійській мові для позначення переслідувача часто використовують саме слово «bully» (булер), хоча трикутник Карпмана зустрічається у побуті, особистих стосунках, роботі тощо.

Запобігання булінгу: комплексна робота

«Хто винен?» – запитання, яке виникає першим у ситуації насилля. Звичайно, відповідь доволі проста, адже саме булери цькують своїх жертв. Утім, для аналізу ситуації необхідно дивитися ширше, адже учасниками булінгу є не тільки переслідувачі, але й жертви та спостерігачі. Булінг безпосередньо впливає на них і розвиває негативні психологічні установки, які впливають на якість життя та можуть призводити психологічних проблем.

Психологічні установки жертв булінгу:

вірять, що заслуговують на роль жертви, пасивно очікують насильства від переслідувачів;

страждають від комплексу неповноцінності та самотності;

не вірять, що педагоги їх захистять;

віддають перевагу замовчуванню насильства та цькування;

не вважають себе значущою частиною колективу.

Натомість, спостерігачам властиво:

страх опинитися на місці жертви;

небажання виділятися з-поміж однокласників;

цінування стосунків із переслідувачем;

почуття інтересу, а іноді – провини та власного безсилля.

До проблеми булінгу слід підходити комплексно, розуміючи особливості поведінки, характеру та установок кожної зі сторін конфлікту. Комплексна робота дозволить запобігти булінгу: змінити не тільки поведінку булерів, але й жертв і спостерігачів, що допоможе останнім не потрапляти у «трикутник» надалі.

Універсальна вправа «Трикутник Карпмана»

Клас об'єднується у групи по 3 особи. Серед трійки визначають ролі: переслідувач (булер), жертва, рятівник (спостерігач). Окрім цього, завчасно можна продумати ситуації булінгу: на підставі навчальних досягнень, одягу, хобі тощо.

За сигналом психолога діти протягом 5-7 хвилин відіграють зазначені ролі. Згодом, викладач повідомляє, що ролі змінюються. Вправа відбувається до того моменту, поки кожна дитина не побуває у кожній ролі.

Опісля відбувається спільне обговорення почуттів школярів: у якій ролі краще себе почували, чому? Що зрозуміли у кожній ролі? Що призводить до того, що діти стають булерами, жертвами, спостерігачами? Що потрібно робити, щоб перестати бути булером, жертвою, спостерігачем? І чи завжди це у наших силах?

Після обговорення пропонуємо запитання для рефлексії:

- Коли я був переслідувачем, я згадував…

- Коли я був спостерігачем, я намагався…

- Коли я був жертвою, я міг собі дозволити…

Вправа «Ненасильницька комунікація»

Я-висловлювання – форма висловлювання, коли людина говорить про власні почуття, емоції, потреби та наміри без образи чи засудження того, до кого звернене висловлювання.

Структура Я-повідомлення:

Об’єктивні факти, слова або вчинки людини («Ти кричиш…»)

Власні емоції («Мені неприємно, страшно, я відчуваю себе погано…»)

Власні потреби («Я заслуговую на спокійне спілкування…»)

Прохання («Будь ласка, говори спокійно…»)

У чому користь у контексті протидії булінгу у школі?

Дослідження демонструють, що велика кількість булерів не розуміють впливу цькування на жертв. Тож вербально озвучити власні почуття в екологічній формі може стати ефективним інструментом протидії насилля.

Зі свого боку жертви цькування або мовчать у відповідь на насилля, або вдаються до словесних образ, що тільки «підживлює» злість агресора.

Часто булерами стають унаслідок жорстокого поводження, невміння впоратися з власними емоціями, але рідко – через негативне ставленням до жертви цькування. Маючи ефективний інструментарій для вираження власних почуттів, ймовірність насилля зменшується.

Почуття провини та власного безсилля – те, що супроводжує спостерігачів у ситуації цькування. Ця методика дозволить «виплеснути» негатив та позбутися руйнівних емоцій.

Запропонуйте учням попрактикуватися у ненасильницькому спілкування: озвучте конфліктні ситуації, заохотьте школярів об’єднатися у невеликі групи та сформулювати Я-висловлювання, занотувати його у зошит. Згодом у спільній дискусії обговоріть найкращі варіанти та доповніть пропозиції школярів.

Закріпити отримані знання можна за допомогою друкованого завдання для наймолодших школярів, де необхідно визначити, які з тверджень є ненасильницькими.

Важливо пам'ятати, що булінг – це комлексна проблема, у якій задіяні декілька осіб. Корінь проблеми насилля у самій системі, що тільки підверджує необхідність перегляду характеру взаємодії в цілому. Запобігання булінгу не має зводитися до «покарання й виправлення» лише агресора: спостерігачі та жертви так само потребують уваги і допомоги.

 Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми

Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми.

У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров'ям тощо. Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.

Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся... Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.

Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?

Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо.

недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;

невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;

порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;

дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.

Як уникнути порівнянь?

Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.

Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною.

Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину.

У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.

Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.

Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.

Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак радимо сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.